 |
| Викрадення Європи. Скульптор Юрик Степанян. Донецьк |
Можна сказати, що моє нове доросле життя я розпочинала двічі.
Перший раз, залишивши роботу, домівку, друзів, поїхавши в 38 років навчатися новій для мене спеціальності, журналістиці в Польщі.
Вдруге — повернувшись на батьківщину і оселившись в сільський місцевості, де я ніколи не жила. До таких кардинальних змін мене підштовхнули бойові дії, які розпочалися в моєму рідному Краматорську.
Перший раз, залишивши роботу, домівку, друзів, поїхавши в 38 років навчатися новій для мене спеціальності, журналістиці в Польщі.
Вдруге — повернувшись на батьківщину і оселившись в сільський місцевості, де я ніколи не жила. До таких кардинальних змін мене підштовхнули бойові дії, які розпочалися в моєму рідному Краматорську.
В той час, коли події на Майдані були в самому розквіті, я приїхала на аудиторську перевірку. Фірма, яку я перевіряла знаходилася в приміщенні Київських профспілок. Щодня, проходячи на роботу через Майдан, вдивляючись в очі цих молодих, сміливих, стійких чоловіків, я розуміла, що їх нічого не зламає — ні мороз, ні навала “беркуту”. Вони прийшли сюди за власним бажанням, бо тут народжувалася новий рух за незалежність. Пізніше, вже коли я була в Польщі, мене питали, невже тобі там не було страшно? За кілька сотень метрів стояли озброєні військові, а на даху були снайпери. Звичайно, що на той час про снайперів я не знала, але і не знала що таке страх. Бо там, на Майдані, було відчуття, що ти знаходишся під всебічною охороною. Тільки там я відчула наскільки наші українські чоловіки справжні, мужні та щирі.
Повернення до Краматорську навело на мене смуток. Моє найближче оточення, сусіди, знайомі, почепивши собі на груди георгіївські стрічки, закликали приєднуватися до “Росії-матушки”, були повністю просочені російською пропагандою. На всі мої бажання пояснити, що насправді там, в Києві, відбувається, відповідали агресією. Переконати їх було неможливо.
Потім почалися обстріли. Зв'язок з батьками, які поїхали на дачу біля Слов'янску був втрачений. Я прийняла рішення, що треба з міста виїжджати. В Фейсбуці знайшла контакти волонтерів, які і допомогли мені разом з сестрою та племінниками виїхати. Сестра оселилася в Тернополі з дітьми. А мені довелося шукати притулку, бо вільних місць не було.
Знову допомогли волонтери, запропонувавши виїхати до Польщі, але при умові, що я там стану студенткою і буду вчитися.
Переді мною був вибір: йти за своєю спеціальністю, тобто поступати на факультет обліку та аудиту, або обрати інший шлях, в невідоме. Згадавши про те, яке враження на мене справив журналіст польского телеканала Republika Бартоломей Маслянкевич, зупиняючи атакуючого на вулиці Грушевського беркутівця питанням “Що ти робиш? Ти ж українець!”, я не вагаючись обрала факультет журналістики.
Вчилась я в Вищій гуманітарній школі ім. Болеслава Пруса в місті Варшава. Мені було цікаво спостерігати за методикою навчання в польському вищому закладі, як по різному до навчання відносяться українські студенти та польські. До речі, мені прийшлося сісти за парту разом з випускниками школи, жити в студентському гуртожитку, що також додало драйву та наповнила моє життя новими спостереженнями.
Але я хотіла б все ж таки розповісти, як процес євроінтеграції вплинув на моє подальше життя і чому я вирішила повернутися на Україну.
Треба зазначити, що навчання в польському виші відрізняється від навчання в Україні. Там дуже серйозно відносяться до практичних занять та відпрацюванню практичних навичок студента.
Після першого семестру навчання всіх, хто бажав запросили на поїздку-екскурсію до Європарламенту, в Брюсселі. Це була така невеличка журналістська практика. Ми були запрошені до представництва Польщі в Брюсселі, де спочатку нам розказували про те, який шлях проходила країна, перед тим як стати членом ЄС. Скільки сил, часу та консультацій експертів було покладено на переклад актів європейського законодавства на польську мову. Як важко було проходити імплементацію кожного з законопроектів, але все це в минулому. І зараз Польща є однією з країн, де європейські цінності ставляться на вищий щабель, а європейських стандартів дотримується кожен виробник, який хоче вийти на міжнародний ринок.
 |
| Журналістська практика в інституціях Європейського союзу. Брюссель |
 |
| В залі Європарламенту. Брюссель |
Як я вже казала вище, у польських вишах дуже відповідально і серйозно ставляться до виконання практичних завдань. Так і моєму випадку, результатом поїздки до Європарламенту повинна була стати якась робота — письмовий реферат, презентація на тему євроінтеграції, огляд, участь в конференції з виступом. Тобто будь-що. Я вибрала несподіваний для мене напрямок, а скоріше він обрав мене. Під час прогулянок по території Європейського містечка (так називають район, де розташовані основні інституції Євросоюзу), шукаючи майбутню тему, за якою я буду писати практичну роботу, я розмірковувала, чому саме Брюссель обрали столицею ЄС?
Пізніше я дізналася, що причиною цього обрання є надзвичайна мульткультурність цього міста та відсутність у нього чіткого національного забарвлення. Столиця Євросоюзу має одночасно відображати розмаїття і єдність європейців. Ані Париж, ані Франкфурт-на-Майні чи Амстердам не змогли б «звільнитися» від своєї яскравої «національності» і стати символом загальноєвропейської ідентичності. Інша справа – Брюссель, в якому перетинаються численні національності та етнічні групи, представники яких, попри всі потенційні конфлікти, знаходять спільну мову. У такий спосіб сприйняття Брюсселя як символу Євросоюзу поступово розширює ідентичність європейців з суто національного до більш глобального рівня.
І продовжуючи тему загальноєвропейської ідентичності я дізналася, що культурним символом ЄС — є античний міф про викрадення Європи. Біля будівлі Ради Європи в Брюсселі знаходиться скульптура присвячена цьому міфові.
 |
| Скульптура "Викрадення Європи" - культурний символ ЄС. Біля Ради Європи. Брюссель |
Ось так я знайшла тему, за якою в подальшому працювала, завершивши її проведенням виставки за участю репродукцій картин польських та українських художників на тему “Викрадення Європи”. Звичайно, що я мала значну консультаційну підтримку з боку польської сторони. Професорка нашої Гуманітарної школи, пані Беата Клочек де Биассио, яка вже не перший рік була знайома з темою міфу про Європу в мистецтві, підтримала мою ініціативу та допомогла в проведенні виставки. Важливим підґрунтям в розумінні цього міфу і причини обрання саме його в якості символу ЄС, стала її монографія на тему “Європейська ідентичність та міф про Європу і мистецтві”.
Я вже почала перекладати цю цікаву книжку з польської мови на українську, сподіваюсь, що вона буде корисна для мистецтвознавців. Не можу не згадати про те, як я збирала картини українських майстрів за темою міфу, і скільки часу я приділила знайомству з українськими художниками. Це був надзвичайно цікавий проміжок мого життя, життя в мистецтві, з яким до того я ніколи не перетиналася. Мені довелося побувати і в Одесі, і у Львові, і в Харкові, і, звичайно, ж в Києві розшукуючи картини, збираючи по крихтам інформацію про тих, хто творив, і кого вже немає, а картини є, але тільки в вигляді зображень, тому що дуже цінні в Україні. Навіть вдалося розшукати в Ізраїлі спадкоємця майстра, який були шокований тим, що картини його батька зараз настільки цінні.
Виставка українських та польських митців на тему “Викрадення Європи”, відбулася в м. Гура Кальварія, Польща 27-29 травня 2015 року, під час проведення конференції „Oni to także My: dialog na rzecz tolerancji". Тема виставки була присвячена взаємовідносинам ЄС-Польща-Україна, в усобленні основного культурного символу Евросоюзу. В виставці прийняло участь 12 картин українських художників, серед яких Валентин Хрущ, Вікторія Проців, Олександр Шеховцов, Володимир Корнєв, Оксана Стратійчук, Микита Кадан, Леонід Бернат, Олександр Аполонов, Микола Сологубов, Олена Придувалова та Олександр Міловзоров.
 |
| Викрадення Європи. Аполлонов Олексій, 1994 |
 |
| Викрадення Європи. Стратійчук Оксана, 1991 |
 |
| Викрадення Європи. Хрущ Валентин, 1990 |
Українську виставку очолила картина "Повернення Європи" Микити Титова.
З цією картиною та і з самим художником я познайомилася в Харкові, спеціально приїхавши з Варшави подивитися на цю красу. Про цю картину Микита нікому не розказував, знала тільки його мама.
 |
| Повернення Європи. Тітов Микита, 2014 |
Готуючи українську частину цієї виставки і шукаючи українських митців, які мають картини за тематикою "Викрадення Європи", я випадково дізналася про цю "українську Європу". Приїхавши і побачивши її, я зрозуміла - вона прекрасна! Золоті промені Сонця на яскравих морських хвилях, величезний могутній бик. І така тендітна і прекрасна Україна, з неодмінним віночком - символом жіночої краси і величі. І вона, Україна, повертається до своєї домівки - до Європи. В той час (два роки тому) - це було дуже символічно!
На цій конференції була купа учасників і почесних гостей: колишній посол Польщі в Ізраїлі проф. Шевах Вейса, проф. Варшавського університету Мирослав Вижиковски, голова комісії по боротьбі з расизмом і дискримінацією Ради Європи, директор Nansen Center for Peace and Dialogue Стейнар Брин (Норвегія) і ще багато і багато інших. І всі вони дізналися про українських талановитих художників. І розпитували мене про їх творчість.
Ця виставка пізніше проходила в Варшаві і навіть не один раз. Але вже без мене. Я повернулася до своєї рідної України. Повернулася, бо відчула, що маю бути там, де проходять історичні події. Україна зараз вибудовує свій шлях до Європи змінюючи, реформуючи законодавчу, виконавчу гілки влади, сприйняття українцями свого місця в Європі. Я відчула, що маю бути на батьківщини спостерігаючи за всіма процесами, допомагаючи своїм досвідом, який я отримала під час навчання. Згадуючи розмови з працівниками польського представництва в ЄС, про те, що участь громадськості в євроінтеграційних процесах найважливіша на етапі імплементації законодавства, я почала шукати громадські організації, об'єднання, що очолюють громадську спільноту на євроінтеграціному шляху. Мені вдалося знайти Платформу Громадянського суспільства Україна — ЄС і стати членом однієї з шести груп.
Бажаючи більше знати про історію створення ЄС, склад європейських інституцій, адаптацію законодавства України до правових норм і стандартів ЄС, я стала учасницею “Громадської школи дієвих практик ЄС”, яка проводиться за підтримки Інституту Європейської політики (Берлін) та Поліського фонду міжнародних та регіональних досліджень (Чернігів). Дякуючи заняттям в цій школі я можу пояснити основну структуру Угоди про Асоціацію, знаю, що входить, а що не входить до неї. А також можу на простих прикладах довести, чому для України важливо бути в європейській спільноті. Про це я розповідаю під час зустрічей з громадою майбутньої Холодноярської ОТГ, а також пишу про це на шпальтах черкаської газети “Сільські обрії”.
На останок згадала таку цікаву історію. Коли я розшукувала картини українських митців за тематикою “Викрадення Європи”, інформація про мої пошуки обійшла професійні художні кола. До мене стали звертатися скульптори, які мали роботи, або знали своїх колег з роботами на цікаву для мене тему. Так я дізналася, що Донецьк, про який зараз не вщухають дискусії український він чи російський, насправді європейський. Бо там в самісінькому центрі міста, на бульварі Шевченка розташований парк скульптур. Серед 11 скульптур є робота херсонського скульптора Юрика Степаняна, яка уособлює культурний символ ЄС.
 |
| Викрадення Європи. Скульптор Юрик Степанян. Донецьк, 2010 |
Тобто, культурний символ Евросоюзу вже 7 років знаходиться у центрі Донецька!
Замовником та спонсором цього парку скульптур виступила Донецька міська рада, а встановлено їх було у 2010 році. Таким чином, наші митці наперед відчули настрій в суспільстві і ще сім років тому заявили: Донецьк — це Європа!:)
Перевод статьи на русский язык
Уже семь лет в центре Донецка находится культурный символ Евросоюза
Можно сказать, что мое новое взрослую жизнь я начинала дважды.
Первый раз, оставив работу, дом, друзей, поехав в 38 лет учиться новой для меня специальности, журналистике в Польше.
Второй - вернувшись на родину и поселился в сельской местности, где я никогда не жила. К таким кардинальным изменениям меня подтолкнули боевые действия, которые начались в моем родном Краматорске.
В то время, когда события на Майдане были в самом расцвете, я приехала на аудиторскую проверку. Фирма, которую я проверяла находилась в помещении Киевских профсоюзов. Ежедневно, проходя на работу через Майдан, вглядываясь в глаза этих молодых, смелых, стойких мужчин, я понимала, что их ничего не сломает - ни мороз, ни нашествие "Беркута". Они пришли сюда по собственному желанию, потому что здесь рождалась новое движение за независимость. Позже, уже когда я была в Польше, меня спрашивали, неужели тебе там не было страшно? За несколько сотен метров стояли вооруженные военные, а на крыше были снайперы. Конечно, в то время о снайперов я не знала, но и не знала что такое страх. Там, на Майдане, было ощущение, что ты находишься под всесторонней охраной. Только там я почувствовала насколько наши украинские мужчины настоящие, мужественные и искренние.
Возвращение к Краматорске навело на меня грусть. Мое ближайшее окружение, соседи, знакомые, нацепив себе на грудь георгиевские ленты, призывали присоединяться к "России-матушки", были полностью пропитаны российской пропагандой. На все мои желания объяснить, что на самом деле там, в Киеве, происходит, отвечали агрессией. Убедить их было невозможно.
Затем начались обстрелы. Связь с родителями, которые уехали на дачу у славянских был потерян. Я принял решение, что надо из города уезжать. В Фейсбуке нашла контакты волонтеров, которые и помогли мне вместе с сестрой и племянниками уехать. Сестра поселилась в Тернополе с детьми. А мне пришлось искать убежища, потому что свободных мест не было.
Опять помогли волонтеры, предложив выехать в Польшу, но при условии, что я там стану студенткой и буду учиться.
Передо мной был выбор: идти по своей специальности, то есть поступать на факультет учета и аудита, или другой путь, в неизвестное. Вспомнив о том, какое впечатление на меня произвел журналист польского телеканала Republika Бартоломей Маслянкевич, останавливая атакующего на улице Грушевского беркутовца вопросом "Что ты делаешь? Ты же украинец! ", Я не колеблясь выбрала факультет журналистики.
Училась я в Высшей гуманитарной школе им. Болеслава Пруса в городе Варшава. Мне было интересно наблюдать за методикой обучения в польском высшем заведении, как по-разному к обучению относятся украинские студенты и польские. Кстати, мне пришлось сесть за парту вместе с выпускниками школы, жить в студенческом общежитии, что также добавило драйва и наполнила мою жизнь новыми наблюдениями.
Но я хотела бы все же рассказать, как процесс евроинтеграции повлиял на мою дальнейшую жизнь и почему я решила вернуться на Украину.
Узнав, во время встречи, что среди присутствующих студентов украинцы, работники польского представительства с радостью с нами знакомились. Им было все интересно: как украинцы относятся к избранию европейского пути, о чем говорят в обществе. Какие общественные круги поддерживают евроинтеграционные процессы. Очень радовались тем, что мы боремся свою свободу и независимость и хотели устойчивости и несокрушимости, а также обязательно отправиться в выбранном евроинтеграционном направлении. Сейчас, когда пишу эту статью, такое ощущение, что это было вчера, хотя прошло два года, и встречу, и поддержка, и объятия и пожелания как можно быстрее приобрести европейского членства. Я была удивлена и поражена, что Украина так воспринимают в международном кругу, о которой заботятся, хотят помочь. И главное, что я услышала от одного из евродепутатов, это то, что благодаря событиям в Украине вся Европа объединилась, сплотилась.
Те вопросы, которые не могли решить годами, из-за нежелания или затягивание тех или иных вопросов, стремительно решились, и все европейское сообщество стала работать в едином ритме. Конечно, сейчас, когда прошло два года ситуация изменилась, но я передаю те ощущения, те настроения, которые витали на тот момент в Европейском парламенте.
Как я уже говорила выше, в польских вузах очень ответственно и серьезно относятся к выполнению практических задач. Так и моем случае, результатом поездки в Европарламент должна была стать какая-то работа - письменный реферат, презентация на тему евроинтеграции, обзор, участие в конференции с выступлением. То есть что угодно. Я выбрала неожиданный для меня направление, а скорее он выбрал меня. Во время прогулок по территории Европейского городка (так называют район, где расположены основные институты Евросоюза), ища будущую тему, по которой я буду писать практическую работу, я думала, почему Брюссель выбрали столицей ЕС?
Позже я узнала, что причиной этого избрания чрезвычайная мульткультурнисть этого города и отсутствие у него четкого национальной окраски. Столица Евросоюза имеет одновременно отображать разнообразие и единство европейцев. Ни Париж, ни Франкфурт-на-Майне или Амстердам не смогли бы «освободиться» от своей яркой «национальности» и стать символом общеевропейской идентичности. Другое дело - Брюссель, в котором пересекаются многочисленные национальности и этнические группы, представители которых, несмотря на все потенциальные конфликты, находят общий язык. Таким образом восприятие Брюсселя как символа Евросоюза постепенно расширяет идентичность европейцев с чисто национального к более глобального уровня.
И продолжая тему общеевропейской идентичности я узнала, что культурным символом ЕС - является античный миф о похищении Европы. У здания Совета Европы в Брюсселе находится скульптура посвящена этому мифу.
Сам миф рассказывает о очаровательную девушку, в которую влюбился верховный бог. Превратившись в быка, Зевс похитил красавицу и перевез ее из родного финикийского Сидона на о. Крит. С тех пор Европа стала женой Зевса и матерью величественных правителей и героев в мифологии.
Вот так я нашла тему, по которой в дальнейшем работала, завершив ее проведением выставки с участием репродукций картин польских и украинских художников на тему "Похищение Европы". Конечно, я имела значительную консультационную поддержку со стороны польской стороны. Профессор нашей Гуманитарного школы, госпожа Беата Клочек где Биассио, которая уже не первый год была знакома с темой мифа о Европе в искусстве, поддержала мою инициативу и помогла в проведении выставки. Важным основанием в понимании этого мифа и причины выбора именно его в качестве символа ЕС, стала ее монография на тему "Европейская идентичность и миф о Европе и искусстве".
Я уже начала переводить эту интересную книгу с польского языка на украинский, надеюсь, что она будет полезна для искусствоведов. Не могу не вспомнить о том, как я собирала картины украинских мастеров по теме мифа, и сколько времени я уделила знакомству с украинскими художниками. Это был очень интересный промежуток моей жизни, жизни в искусстве, с которым до этого я никогда не пересекалась. Мне пришлось побывать и в Одессе, и в Киеве, и в Харькове, и, конечно же в Киеве разыскивая картины, собирая по крупицам информацию о тех, кто творил, и кого уже нет, а картины есть, но только в виде изображений, потому что очень ценны в Украине. Даже удалось разыскать в Израиле наследника мастера, были в шоке, что картины его отца сейчас настолько ценны.
Выставка украинских и польских художников на тему "Похищение Европы", состоявшейся в г.. Гура Кальвария, Польша 27-29 мая 2015 года, во время проведения конференции "Oni to także My: dialog na rzecz tolerancji". Тема выставки была посвящена взаимоотношениям ЕС- Польша-Украина, в усобленни основного культурного символа Евросоюза. в выставке приняло участие 12 картин украинских художников, среди которых Валентин Хрущ, Виктория Процив, Александр Шеховцов, Владимир Корнев, Оксана Стратийчук, Никита Кадан, Леонид Бернат, Александр Аполлонов, Николай Сологубов, Елена прид Увалов и Александр Миловзоров.
Украинский выставку возглавила картина "Возвращение Европы" Никиты Титова.
С этой картиной да и с самим художником я познакомилась в Харькове, специально приехав из Варшавы посмотреть на эту красоту. Об этой картине Никита никому не рассказывал, знала только его мама.
Готовя украинскую часть этой выставки и ища украинских художников, которые имеют картины по тематике "Похищение Европы", я случайно узнала об этой "Украинская Европу". Приехав и увидев ее, я поняла - она прекрасна! Золотые лучи Солнца на ярких морских волнах, огромный мощный бык. И такая хрупкая и прекрасная Украины, с непременным венчиком - символом женской красоты и величия. И она, Украина, возвращается в свой дом - в Европу. В то время (два года назад) - это было очень символично!
На этой конференции была куча участников и почетных гостей: бывший посол Польши в Израиле проф. Шевах Вейса, проф. Варшавского университета Мирослав Вижиковскы, председатель комиссии по борьбе с расизмом и дискриминацией Совета Европы, директор Nansen Center for Peace and Dialogue Стейнар Брин (Норвегия) и еще много и много других. И все они узнали об украинских талантливых художников. И расспрашивали меня об их творчестве.
Эта выставка позже проходила в Варшаве и даже не один раз. Но уже без меня. Я вернулась в свою родную Украину. Вернулась, потому что почувствовала, что должен быть там, где проходят исторические события. Украина сейчас выстраивает свой путь в Европу меняя, реформируя законодательную, исполнительную ветви власти, восприятие Украинский своего места в Европе. Я почувствовала, что должна быть на родине наблюдая за всеми процессами, помогая своим опытом, который я получила во время обучения. Вспоминая беседы с сотрудниками польского представительства в ЕС, о том, что участие общественности в евроинтеграционных процессах важная на этапе имплементации законодательства, я начала искать общественные организации, объединения, возглавляют общественную сообщество на евроинтеграциному пути. Мне удалось найти Платформу гражданского общества Украины - ЕС и стать членом одной из шести групп.
Желая больше узнать об истории создания ЕС, состав европейских институтов, адаптацию законодательства Украины к правовым нормам и стандартам ЕС, я стала участницей "Общественного школы действенных практик ЕС", которая проводится при поддержке Института Европейской политики (Берлин) и Полесского фонда международных и региональных исследований (Чернигов). Благодаря занятиям в этой школе я могу объяснить основную структуру Соглашения об ассоциации, знаю, что входит, а что не входит в нее. А также могу на простых примерах доказать, почему для Украины важно быть в европейском сообществе. Об этом я рассказываю во время встреч с общественностью будущей Холодноярской ОТГ, а также пишу об этом на страницах черкасской газеты "Сельские горизонты".
То есть, культурный символ Евросоюза уже 7 лет находится в центре Донецка!
Заказчиком и спонсором этого парка скульптур выступила Донецкий городской совет, а установлено их было в 2010 году. Таким образом, наши художники заранее почувствовали настроение в обществе и еще семь лет назад заявили: Донецк - это Европа! :)
Комментариев нет:
Отправить комментарий