Вашу команду запросили на науковий семінар в Варшаву 15-22.03.2019

Організатори просять надіслати їм на пошту schoolgolovkiv@gmail.com бронювання авіаквитків вашої команди.

Для бронювання авіаквитків користуємося сайтом wizzair.com

Викрадення Європи. Скульптор Юрик Степанян. Донецьк

В той час, коли події на Майдані були в самому розквіті, я приїхала на аудиторську перевірку. Фірма, яку я перевіряла знаходилася в приміщенні Київських профспілок. Щодня, проходячи на роботу через Майдан, вдивляючись в очі цих молодих, сміливих, стійких чоловіків, я розуміла, що їх нічого не зламає — ні мороз, ні навала “беркуту”. Вони прийшли сюди за власним бажанням, бо тут народжувалася новий рух за незалежність. Пізніше, вже коли я була в Польщі, мене питали, невже тобі там не було страшно? За кілька сотень метрів стояли озброєні військові, а на даху були снайпери. Звичайно, що на той час про снайперів я не знала, але і не знала що таке страх. Бо там, на Майдані, було відчуття, що ти знаходишся під всебічною охороною. Тільки там я відчула наскільки наші українські чоловіки справжні, мужні та щирі.

Повернення до Краматорську навело на мене смуток. Моє найближче оточення, сусіди, знайомі, почепивши собі на груди георгіївські стрічки, закликали приєднуватися до “Росії-матушки”, були повністю просочені російською пропагандою. На всі мої бажання пояснити, що насправді там, в Києві, відбувається, відповідали агресією. Переконати їх було неможливо.
Потім почалися обстріли. Зв'язок з батьками, які поїхали на дачу біля Слов'янску був втрачений. Я прийняла рішення, що треба з міста виїжджати. В Фейсбуці знайшла контакти волонтерів, які і допомогли мені разом з сестрою та племінниками виїхати. Сестра оселилася в Тернополі з дітьми. А мені довелося шукати притулку, бо вільних місць не було.
Знову допомогли волонтери, запропонувавши виїхати до Польщі, але при умові, що я там стану студенткою і буду вчитися.

Переді мною був вибір: йти за своєю спеціальністю, тобто поступати на факультет обліку та аудиту, або обрати інший шлях, в невідоме. Згадавши про те, яке враження на мене справив журналіст польского телеканала Republika Бартоломей Маслянкевич, зупиняючи атакуючого на вулиці Грушевського беркутівця питанням “Що ти робиш? Ти ж українець!”, я не вагаючись обрала факультет журналістики.

Вчилась я в Вищій гуманітарній школі ім. Болеслава Пруса в місті Варшава. Мені було цікаво спостерігати за методикою навчання в польському вищому закладі, як по різному до навчання відносяться українські студенти та польські. До речі, мені прийшлося сісти за парту разом з випускниками школи, жити в студентському гуртожитку, що також додало драйву та наповнила моє життя новими спостереженнями.
Але я хотіла б все ж таки розповісти, як процес євроінтеграції вплинув на моє подальше життя і чому я вирішила повернутися на Україну.

Треба зазначити, що навчання в польському виші відрізняється від навчання в Україні. Там дуже серйозно відносяться до практичних занять та відпрацюванню практичних навичок студента.
Після першого семестру навчання всіх, хто бажав запросили на поїздку-екскурсію до Європарламенту, в Брюсселі. Це була така невеличка журналістська практика. Ми були запрошені до представництва Польщі в Брюсселі, де спочатку нам розказували про те, який шлях проходила країна, перед тим як стати членом ЄС. Скільки сил, часу та консультацій експертів було покладено на переклад актів європейського законодавства на польську мову. Як важко було проходити імплементацію кожного з законопроектів, але все це в минулому. І зараз Польща є однією з країн, де європейські цінності ставляться на вищий щабель, а європейських стандартів дотримується кожен виробник, який хоче вийти на міжнародний ринок.

Журналістська практика в інституціях Європейського союзу. Брюссель

Дізнавшись, під час зустрічі, що серед присутніх студентів є українці, працівники польського представництва з радістю з нами знайомилися. Їм було все цікаво: як українці ставляться до обрання європейського шляху, про що говорять в суспільстві. Які громадські кола підтримують євроінтеграційні процеси. Дуже тішилися тим, що ми виборюємо свою свободу і незалежність і бажали стійкості і незламності, а також обов'язково рушити в обраному євроінтеграційному напрямку. Зараз, коли пишу цю статтю, таке відчуття, що це було вчора, хоча пройшло два роки, і зустріч, і підтримка, і обійми і побажання якнайшвидше набути європейського членства. Я була здивована і вражена, що Україну так сприймають в міжнародному колі, що про неї дбають, бажають допомогти. І головне, що я почула від одного з євродепутатів, це те, що завдяки подіям в Україні вся Європа об'єдналася, згуртувалася.

В залі Європарламенту. Брюссель

Ті питання, які не могли вирішити роками, через небажання, або затягування тих чи інших питань, стрімко вирішилися, і вся європейська спільнота стала працювати в єдиному ритмі. Звичайно, що зараз, коли минуло два роки ситуація змінилася, але я передаю ті відчуття, ті настрої, які витали на той момент в Європейському парламенті.
Як я вже казала вище, у польських вишах дуже відповідально і серйозно ставляться до виконання практичних завдань. Так і моєму випадку, результатом поїздки до Європарламенту повинна була стати якась робота — письмовий реферат, презентація на тему євроінтеграції, огляд, участь в конференції з виступом. Тобто будь-що. Я вибрала несподіваний для мене напрямок, а скоріше він обрав мене. Під час прогулянок по території Європейського містечка (так називають район, де розташовані основні інституції Євросоюзу), шукаючи майбутню тему, за якою я буду писати практичну роботу, я розмірковувала, чому саме Брюссель обрали столицею ЄС?

Пізніше я дізналася, що причиною цього обрання є надзвичайна мульткультурність цього міста та відсутність у нього чіткого національного забарвлення. Столиця Євросоюзу має одночасно відображати розмаїття і єдність європейців. Ані Париж, ані Франкфурт-на-Майні чи Амстердам не змогли б «звільнитися» від своєї яскравої «національності» і стати символом загальноєвропейської ідентичності. Інша справа – Брюссель, в якому перетинаються численні національності та етнічні групи, представники яких, попри всі потенційні конфлікти, знаходять спільну мову. У такий спосіб сприйняття Брюсселя як символу Євросоюзу поступово розширює ідентичність європейців з суто національного до більш глобального рівня.
І продовжуючи тему загальноєвропейської ідентичності я дізналася, що культурним символом ЄС — є античний міф про викрадення Європи. Біля будівлі Ради Європи в Брюсселі знаходиться скульптура присвячена цьому міфові.

Скульптура "Викрадення Європи" - культурний символ ЄС. Біля Ради Європи. Брюссель

Сам міф розповідає про чарівну дівчину, в котру закохався верховний бог. Перетворившись на бика, Зевс викрав красуню та перевіз її з рідного фінікійського Сідону на о. Крит. Відтоді Європа стала дружиною Зевса та матір’ю величних правителів та героїв у міфології.
Ось так я знайшла тему, за якою в подальшому працювала, завершивши її проведенням виставки за участю репродукцій картин польських та українських художників на тему “Викрадення Європи”. Звичайно, що я мала значну консультаційну підтримку з боку польської сторони. Професорка нашої Гуманітарної школи, пані Беата Клочек де Биассио, яка вже не перший рік була знайома з темою міфу про Європу в мистецтві, підтримала мою ініціативу та допомогла в проведенні виставки. Важливим підґрунтям в розумінні цього міфу і причини обрання саме його в якості символу ЄС, стала її монографія на тему “Європейська ідентичність та міф про Європу і мистецтві”.

Я вже почала перекладати цю цікаву книжку з польської мови на українську, сподіваюсь, що вона буде корисна для мистецтвознавців. Не можу не згадати про те, як я збирала картини українських майстрів за темою міфу, і скільки часу я приділила знайомству з українськими художниками. Це був надзвичайно цікавий проміжок мого життя, життя в мистецтві, з яким до того я ніколи не перетиналася. Мені довелося побувати і в Одесі, і у Львові, і в Харкові, і, звичайно, ж в Києві розшукуючи картини, збираючи по крихтам інформацію про тих, хто творив, і кого вже немає, а картини є, але тільки в вигляді зображень, тому що дуже цінні в Україні. Навіть вдалося розшукати в Ізраїлі спадкоємця майстра, який були шокований тим, що картини його батька зараз настільки цінні.

Виставка українських та польських митців на тему “Викрадення Європи”, відбулася в м. Гура Кальварія, Польща 27-29 травня 2015 року, під час проведення конференції „Oni to także My: dialog na rzecz tolerancji". Тема виставки була присвячена взаємовідносинам ЄС-Польща-Україна,  в усобленні основного культурного символу Евросоюзу. В виставці прийняло участь 12 картин українських художників, серед яких Валентин Хрущ, Вікторія Проців, Олександр Шеховцов, Володимир Корнєв, Оксана Стратійчук, Микита Кадан, Леонід Бернат, Олександр Аполонов, Микола Сологубов, Олена Придувалова та Олександр Міловзоров.

Викрадення Європи. Аполлонов Олексій, 1994

Викрадення Європи. Стратійчук Оксана, 1991

Викрадення Європи. Хрущ Валентин, 1990

Українську виставку очолила картина "Повернення Європи" Микити Титова.

З цією картиною та і з самим художником я познайомилася в Харкові, спеціально приїхавши з Варшави подивитися на цю красу. Про цю картину Микита нікому не розказував, знала тільки його мама.

Повернення Європи. Тітов Микита, 2014

Готуючи українську частину цієї виставки і шукаючи українських митців, які мають картини за тематикою "Викрадення Європи", я випадково дізналася про цю "українську Європу". Приїхавши і побачивши її, я зрозуміла - вона прекрасна! Золоті промені Сонця на яскравих морських хвилях, величезний могутній бик. І така тендітна і прекрасна Україна, з неодмінним віночком - символом жіночої краси і величі. І вона, Україна, повертається до своєї домівки - до Європи. В той час (два роки тому) - це було дуже символічно!
На цій конференції була купа учасників і почесних гостей: колишній посол Польщі в Ізраїлі проф. Шевах Вейса, проф. Варшавського університету Мирослав Вижиковски, голова комісії по боротьбі з расизмом і дискримінацією Ради Європи, директор Nansen Center for Peace and Dialogue Стейнар Брин (Норвегія) і ще багато і багато інших. І всі вони дізналися про українських талановитих художників. І розпитували мене про їх творчість.

Ця виставка пізніше проходила в Варшаві і навіть не один раз. Але вже без мене. Я повернулася до своєї рідної України. Повернулася, бо відчула, що маю бути там, де проходять історичні події. Україна зараз вибудовує свій шлях до Європи змінюючи, реформуючи законодавчу, виконавчу гілки влади, сприйняття українцями свого місця в Європі. Я відчула, що маю бути на батьківщини спостерігаючи за всіма процесами, допомагаючи своїм досвідом, який я отримала під час навчання. Згадуючи розмови з працівниками польського представництва в ЄС, про те, що участь громадськості в євроінтеграційних процесах найважливіша на етапі імплементації законодавства, я почала шукати громадські організації, об'єднання, що очолюють громадську спільноту на євроінтеграціному шляху. Мені вдалося знайти Платформу Громадянського суспільства Україна — ЄС і стати членом однієї з шести груп.

Бажаючи більше знати про історію створення ЄС, склад європейських інституцій, адаптацію законодавства України до правових норм і стандартів ЄС, я стала учасницею “Громадської школи дієвих практик ЄС”, яка проводиться за підтримки Інституту Європейської політики (Берлін) та Поліського фонду міжнародних та регіональних досліджень (Чернігів). Дякуючи заняттям в цій школі я можу пояснити основну структуру Угоди про Асоціацію, знаю, що входить, а що не входить до неї. А також можу на простих прикладах довести, чому для України важливо бути в європейській спільноті. Про це я розповідаю під час зустрічей з громадою майбутньої Холодноярської ОТГ, а також пишу про це на шпальтах черкаської газети “Сільські обрії”.

На останок згадала таку цікаву історію. Коли я розшукувала картини українських митців за тематикою “Викрадення Європи”, інформація про мої пошуки обійшла професійні художні кола. До мене стали звертатися скульптори, які мали роботи, або знали своїх колег з роботами на цікаву для мене тему. Так я дізналася, що Донецьк, про який зараз не вщухають дискусії український він чи російський, насправді європейський. Бо там в самісінькому центрі міста, на бульварі Шевченка розташований парк скульптур. Серед 11 скульптур є робота херсонського скульптора Юрика Степаняна, яка уособлює культурний символ ЄС.

Викрадення Європи. Скульптор Юрик Степанян. Донецьк, 2010

Тобто, культурний символ Евросоюзу вже 7 років знаходиться у центрі Донецька!

Замовником та спонсором цього парку скульптур виступила Донецька міська рада, а встановлено їх було у 2010 році. Таким чином, наші митці наперед відчули настрій в суспільстві і ще сім років тому заявили: Донецьк — це Європа!:)

Перевод статьи на русский язык
Уже семь лет в центре Донецка находится культурный символ Евросоюза

Можно сказать, что мое новое взрослую жизнь я начинала дважды.

Первый раз, оставив работу, дом, друзей, поехав в 38 лет учиться новой для меня специальности, журналистике в Польше.

Второй - вернувшись на родину и поселился в сельской местности, где я никогда не жила. К таким кардинальным изменениям меня подтолкнули боевые действия, которые начались в моем родном Краматорске.

В то время, когда события на Майдане были в самом расцвете, я приехала на аудиторскую проверку. Фирма, которую я проверяла находилась в помещении Киевских профсоюзов. Ежедневно, проходя на работу через Майдан, вглядываясь в глаза этих молодых, смелых, стойких мужчин, я понимала, что их ничего не сломает - ни мороз, ни нашествие "Беркута". Они пришли сюда по собственному желанию, потому что здесь рождалась новое движение за независимость. Позже, уже когда я была в Польше, меня спрашивали, неужели тебе там не было страшно? За несколько сотен метров стояли вооруженные военные, а на крыше были снайперы. Конечно, в то время о снайперов я не знала, но и не знала что такое страх. Там, на Майдане, было ощущение, что ты находишься под всесторонней охраной. Только там я почувствовала насколько наши украинские мужчины настоящие, мужественные и искренние.


Возвращение к Краматорске навело на меня грусть. Мое ближайшее окружение, соседи, знакомые, нацепив себе на грудь георгиевские ленты, призывали присоединяться к "России-матушки", были полностью пропитаны российской пропагандой. На все мои желания объяснить, что на самом деле там, в Киеве, происходит, отвечали агрессией. Убедить их было невозможно.

Затем начались обстрелы. Связь с родителями, которые уехали на дачу у славянских был потерян. Я принял решение, что надо из города уезжать. В Фейсбуке нашла контакты волонтеров, которые и помогли мне вместе с сестрой и племянниками уехать. Сестра поселилась в Тернополе с детьми. А мне пришлось искать убежища, потому что свободных мест не было.

Опять помогли волонтеры, предложив выехать в Польшу, но при условии, что я там стану студенткой и буду учиться.

Передо мной был выбор: идти по своей специальности, то есть поступать на факультет учета и аудита, или другой путь, в неизвестное. Вспомнив о том, какое впечатление на меня произвел журналист польского телеканала Republika Бартоломей Маслянкевич, останавливая атакующего на улице Грушевского беркутовца вопросом "Что ты делаешь? Ты же украинец! ", Я не колеблясь выбрала факультет журналистики.


Училась я в Высшей гуманитарной школе им. Болеслава Пруса в городе Варшава. Мне было интересно наблюдать за методикой обучения в польском высшем заведении, как по-разному к обучению относятся украинские студенты и польские. Кстати, мне пришлось сесть за парту вместе с выпускниками школы, жить в студенческом общежитии, что также добавило драйва и наполнила мою жизнь новыми наблюдениями.

Но я хотела бы все же рассказать, как процесс евроинтеграции повлиял на мою дальнейшую жизнь и почему я решила вернуться на Украину.

Узнав, во время встречи, что среди присутствующих студентов украинцы, работники польского представительства с радостью с нами знакомились. Им было все интересно: как украинцы относятся к избранию европейского пути, о чем говорят в обществе. Какие общественные круги поддерживают евроинтеграционные процессы. Очень радовались тем, что мы боремся свою свободу и независимость и хотели устойчивости и несокрушимости, а также обязательно отправиться в выбранном евроинтеграционном направлении. Сейчас, когда пишу эту статью, такое ощущение, что это было вчера, хотя прошло два года, и встречу, и поддержка, и объятия и пожелания как можно быстрее приобрести европейского членства. Я была удивлена ​​и поражена, что Украина так воспринимают в международном кругу, о которой заботятся, хотят помочь. И главное, что я услышала от одного из евродепутатов, это то, что благодаря событиям в Украине вся Европа объединилась, сплотилась.

Те вопросы, которые не могли решить годами, из-за нежелания или затягивание тех или иных вопросов, стремительно решились, и все европейское сообщество стала работать в едином ритме. Конечно, сейчас, когда прошло два года ситуация изменилась, но я передаю те ощущения, те настроения, которые витали на тот момент в Европейском парламенте.

Как я уже говорила выше, в польских вузах очень ответственно и серьезно относятся к выполнению практических задач. Так и моем случае, результатом поездки в Европарламент должна была стать какая-то работа - письменный реферат, презентация на тему евроинтеграции, обзор, участие в конференции с выступлением. То есть что угодно. Я выбрала неожиданный для меня направление, а скорее он выбрал меня. Во время прогулок по территории Европейского городка (так называют район, где расположены основные институты Евросоюза), ища будущую тему, по которой я буду писать практическую работу, я думала, почему Брюссель выбрали столицей ЕС?

Позже я узнала, что причиной этого избрания чрезвычайная мульткультурнисть этого города и отсутствие у него четкого национальной окраски. Столица Евросоюза имеет одновременно отображать разнообразие и единство европейцев. Ни Париж, ни Франкфурт-на-Майне или Амстердам не смогли бы «освободиться» от своей яркой «национальности» и стать символом общеевропейской идентичности. Другое дело - Брюссель, в котором пересекаются многочисленные национальности и этнические группы, представители которых, несмотря на все потенциальные конфликты, находят общий язык. Таким образом восприятие Брюсселя как символа Евросоюза постепенно расширяет идентичность европейцев с чисто национального к более глобального уровня.

И продолжая тему общеевропейской идентичности я узнала, что культурным символом ЕС - является античный миф о похищении Европы. У здания Совета Европы в Брюсселе находится скульптура посвящена этому мифу.

Сам миф рассказывает о очаровательную девушку, в которую влюбился верховный бог. Превратившись в быка, Зевс похитил красавицу и перевез ее из родного финикийского Сидона на о. Крит. С тех пор Европа стала женой Зевса и матерью величественных правителей и героев в мифологии.

Вот так я нашла тему, по которой в дальнейшем работала, завершив ее проведением выставки с участием репродукций картин польских и украинских художников на тему "Похищение Европы". Конечно, я имела значительную консультационную поддержку со стороны польской стороны. Профессор нашей Гуманитарного школы, госпожа Беата Клочек где Биассио, которая уже не первый год была знакома с темой мифа о Европе в искусстве, поддержала мою инициативу и помогла в проведении выставки. Важным основанием в понимании этого мифа и причины выбора именно его в качестве символа ЕС, стала ее монография на тему "Европейская идентичность и миф о Европе и искусстве".


Я уже начала переводить эту интересную книгу с польского языка на украинский, надеюсь, что она будет полезна для искусствоведов. Не могу не вспомнить о том, как я собирала картины украинских мастеров по теме мифа, и сколько времени я уделила знакомству с украинскими художниками. Это был очень интересный промежуток моей жизни, жизни в искусстве, с которым до этого я никогда не пересекалась. Мне пришлось побывать и в Одессе, и в Киеве, и в Харькове, и, конечно же в Киеве разыскивая картины, собирая по крупицам информацию о тех, кто творил, и кого уже нет, а картины есть, но только в виде изображений, потому что очень ценны в Украине. Даже удалось разыскать в Израиле наследника мастера, были в шоке, что картины его отца сейчас настолько ценны.

Выставка украинских и польских художников на тему "Похищение Европы", состоявшейся в г.. Гура Кальвария, Польша 27-29 мая 2015 года, во время проведения конференции "Oni to także My: dialog na rzecz tolerancji". Тема выставки была посвящена взаимоотношениям ЕС- Польша-Украина, в усобленни основного культурного символа Евросоюза. в выставке приняло участие 12 картин украинских художников, среди которых Валентин Хрущ, Виктория Процив, Александр Шеховцов, Владимир Корнев, Оксана Стратийчук, Никита Кадан, Леонид Бернат, Александр Аполлонов, Николай Сологубов, Елена прид Увалов и Александр Миловзоров.

Украинский выставку возглавила картина "Возвращение Европы" Никиты Титова.

С этой картиной да и с самим художником я познакомилась в Харькове, специально приехав из Варшавы посмотреть на эту красоту. Об этой картине Никита никому не рассказывал, знала только его мама.

Готовя украинскую часть этой выставки и ища украинских художников, которые имеют картины по тематике "Похищение Европы", я случайно узнала об этой "Украинская Европу". Приехав и увидев ее, я поняла - она ​​прекрасна! Золотые лучи Солнца на ярких морских волнах, огромный мощный бык. И такая хрупкая и прекрасная Украины, с непременным венчиком - символом женской красоты и величия. И она, Украина, возвращается в свой дом - в Европу. В то время (два года назад) - это было очень символично!

На этой конференции была куча участников и почетных гостей: бывший посол Польши в Израиле проф. Шевах Вейса, проф. Варшавского университета Мирослав Вижиковскы, ​​председатель комиссии по борьбе с расизмом и дискриминацией Совета Европы, директор Nansen Center for Peace and Dialogue Стейнар Брин (Норвегия) и еще много и много других. И все они узнали об украинских талантливых художников. И расспрашивали меня об их творчестве.

Эта выставка позже проходила в Варшаве и даже не один раз. Но уже без меня. Я вернулась в свою родную Украину. Вернулась, потому что почувствовала, что должен быть там, где проходят исторические события. Украина сейчас выстраивает свой путь в Европу меняя, реформируя законодательную, исполнительную ветви власти, восприятие Украинский своего места в Европе. Я почувствовала, что должна быть на родине наблюдая за всеми процессами, помогая своим опытом, который я получила во время обучения. Вспоминая беседы с сотрудниками польского представительства в ЕС, о том, что участие общественности в евроинтеграционных процессах важная на этапе имплементации законодательства, я начала искать общественные организации, объединения, возглавляют общественную сообщество на евроинтеграциному пути. Мне удалось найти Платформу гражданского общества Украины - ЕС и стать членом одной из шести групп.

Желая больше узнать об истории создания ЕС, состав европейских институтов, адаптацию законодательства Украины к правовым нормам и стандартам ЕС, я стала участницей "Общественного школы действенных практик ЕС", которая проводится при поддержке Института Европейской политики (Берлин) и Полесского фонда международных и региональных исследований (Чернигов). Благодаря занятиям в этой школе я могу объяснить основную структуру Соглашения об ассоциации, знаю, что входит, а что не входит в нее. А также могу на простых примерах доказать, почему для Украины важно быть в европейском сообществе. Об этом я рассказываю во время встреч с общественностью будущей Холодноярской ОТГ, а также пишу об этом на страницах черкасской газеты "Сельские горизонты".

То есть, культурный символ Евросоюза уже 7 лет находится в центре Донецка!
Заказчиком и спонсором этого парка скульптур выступила Донецкий городской совет, а установлено их было в 2010 году. Таким образом, наши художники заранее почувствовали настроение в обществе и еще семь лет назад заявили: Донецк - это Европа! :)

Першокласники з подарунками. 1 вересня 2017, Головківських НВК.

Кілька днів тому мене спитали про гарну назву групи Фейсбук. Група для мешканців та друзів Головківки.

У Головківкі в Фейсбуці вже є "сторінка". І зараз до неї додається ще "група". Група зручна тим, що в неї кожен головківчанин може легко додавати новини, фото, жарти та спілкуватися :)

Мудрий Фейсбук  для щоденних новин та спілкування пропонує "групи". А "сторінки" - для головних новин.

Щоб знайти назву для групи я почав шукати в інтернет все, що там є про Головківку. Пошуки тривали декілька днів. І назва групи зазвучала в голові з останнім прочитаним рядком.

Але крім назви я знайшов стільки всього цікавого! Це - унікальна місцевість, люди та традиції які старанно замовчувались на протязі останніх 100 років.

Так народилась перша глава путівника по Головківці :)

До нього варто додати матеріали дослідницьких фильмів знятих учнями Головківскького НВК та фото сучасної історії селища які ми збираємо на сторінці Головківки у Фейсбук - "Головківка, Черкаська область".

Дякую усім небайдужім! Пошуки матеріалів тривають :)

"Головківка на горі. Від неї спускається на декілька кілометрів розлога долина, з трьох боків оточена горами, вкритими лісом, з четвертого — гірним хребтом, щось ніби Карпати або Кавказ в мініатюрі".
(Книга "Холодний Яр" Ю. Горліс-Горський)

ГОЛОВКІВКА

Сторінка у Фейсбук - "Головківка, Черкаська область" fb.me/Golovkivka

Група у Фейсбук - facebook.com/groups/Golovkivka

Сторінка у Вікіпедії - uk.wikipedia.org/wiki/Головківка_(Чигиринський_район)

Пам'ятки Головківки - doroga.ua/pois/Cherkasskaya/Golovkovka/

Історія селища Головківка

Випускний клас. 1 вересня 2017. Головківський НВК.

ПОХОДЖЕННЯ НАЗВИ "ГОЛОВКІВКА"

Українська історична версія походження назви села Головківка розповідає про козака Головко, який після вдалого тривалого походу привіз свою красуню-дружину у це мальовниче місце. 

Головко був дуже сильним та поважним воїном, мав велику, дружню родину, багато міцних синів та дочок-красунь. Краєвиди великих пагорбів надихали їх підтримувати один одного.

Вся родина була веселою, працьовитою, мудрою, дуже дружною та гостинною і ніколи не сварилася.

Через це родинний хутір досить швидко виріс у велике село.

АДМІНІСТРАТИВНИЙ УСТРІЙ

Головкі́вка — чудове селище Чигиринського району Черкаської області Україні. Має сільську раду та народних депутатів.

Голова сільської ради - шановна Галина Дмитрівна. - "І день села провести і м'яч та стілець віднести!" - деякі чоловіки Головківки із захопленням спостерігають за нею з-за паркану. Фото зі свята "День села". Головківка, 24.08.2017

Жукова гора. Вид на Івківці, Медведівку, Мельники, Черкаси, Атаманський парк (стоячі на Жуковій горі це буде справа наліво). Дякую за фото Оксані Починській

ГЕОГРАФІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ

Селище розташоване на території урочища Холодний Яр. 43 км до районного центру — міста Чигирин і 49 км до обласного центру - міста Черкаси.

Головківка стоїть на пагорбі. Від неї спускається на декілька кілометрів розлога долина, з трьох боків оточена височинами, вкритими лісом. На північ, в кінці долини, село Медведівка. Від неї ліворуч, попід гори, іде смугою й ховається у лісі і в ярах село Мельники.

На північно-західної околиці селища починається Атаманський парк — заповідне урочище із системою ставків та алей, де розташоване цілюще радонове джерело «Живун», лікувальні властивості якого відомі вже багато століть. Ще козаки і гайдамаки віддавали шану цій воді.

Село простяглось із північного заходу на південний схід на 6 км.

"Минулих вихідних наші учні мали змогу доторкнутися до вічного. Вчитель історії Широков Є.М. разом з учнями 7-11 класів відвідали місце археологічних розкопок скіфського поселення, що проводяться поруч з Головківкою в с. Івківці. Учні допомогли археологам зняти верхній шар грунту і навіть знайшли фрагмент глиняного посуду, тобто ознайомилися з практичними основами археології".

ІСТОРІЯ СЕЛИЩА ГОЛОВКІВКА

Поселення на території сучасної Головківки з'явилися багато тисячоліть тому.
На території та поблизу села знайдено:
- вироби епохи бронзи,
- скіфське поселення,
- скарб римських монет,
- вироби часів Київської Русі.

в XIX столітті в Головківці існувала відома школа підполив'яного фляндрового розпису. Головківка — один з найцікавіших в Україні центрів фляндрового керамічного розпису XIX–XX століть. У той час село було головним осередком виробництва мальованого посуду на Чигиринщині. Гончарні містились в глибоких земляних спорудах з опалювальною піччю.

1912 року в селі діяло 19 гончарень та 70 майстрів. Вони виготовляли мальовані миски, полив'яний посуд (глечики, горщики, тикви, ринки, тощо).

НАРОДНИЙ МУЗЕЙ

Краєзнавчий музей села від початку був задуманий як данина пам'яті багатьом поколінням селян. Ініціатором ідеї створення такого музею виступив Борис Миколайович Кузик. Обійшовши всі хати жителів, вчитель історії сільської школи Валентина Бухтій зі своїми учнями зібрала сотні експонатів. Музей відкрито 21 травня 2004 року.

Музей має кілька залів, кожен з яких відповідає певній тематиці. Найперший зал розповість про природу мальовничого краю. Серед експозицій інших залів присутні тисячі унікальних експонатів, історичних документів та фотографій. Тут є предмети давнини, скіфської епохи, епохи козацтва, поступово наближаючись до сучасності.

Відео (17 хвилин). «Розвиток гончарства в Головківці» Призер відеоконкурсу, Головківський НВК, 8 клас, 2017 рік.

Відео (7 хвилин) "Вулиці нашого села" (6 клас) 2017 рік. Прізер конкурсу відео усіх класів Головківського НВК.

ГОЛОВКІВКА ТУРИСТИЧНА

Академія картопляних наук діє :)

Атракція "Картопляні розваги"

с. Головківка Чигиринського району, тел. +38(098)272-40-05

Експерименти з крохмалем, картопляні смаколики та безліч розваг із картоплею. Нестандартна атракція для туристів у селі Головківка, що на Чигиринщині. Головківка відома в основному завдяки гончарству та картоплі. Гончарів у селі, поки на жаль, не має. А от картопля була, є і буде.

На найвищій горі спорудили оглядову вежу. Звідти можна побачити не лише Чигирин, а навіть Черкаси, адже Головківка – найвище село області. Взагалі ж для малечі пропонують бій подушками, і дартс «Поціль у колорада», приготування чіпсів та картопляних оладок на відкритому вогні, і майстер-клас зі створення ляльки-мотанки з кукурудзиння, і безліч ігор з картоплею.

А ще тут відкрили «Академію картопляних наук», де на дітей чекають несподівані наукові відкриття та дивовижні експерименти з крохмалем.

Як розповіла ініціаторка «Картопляних розваг» Оксана Почінська, створити подібну атракцію в Головківці надихнув україно-польський проект із розвитку мікропідприємництва та туризму на селі.

Сторінка "Картопляних розваг" у Фейсбук - "Головківка запрошує"
Стаття - Презентація туристичної атракції «Картопляні розваги в Головківці»
Ціни та опис - Картопляні розваги! Запрошуємо діток відвідати «Академію Картопляних наук»!
Фото - Фотоальбом "На картопляні розваги до Головківки" )

ГОЛОВКІВКА У ЛІТЕРАТУРІ

0) "Головківка - серце Холодного яру". Борис Кузик. Василь Білошапка. Прочитати книгу можна на сторінці Бориса Кузика: http://library.kr.ua/elib/kuzik/golovkivka.pdf


1) Головківка. Народний музей і визначні місця перлини Холодного Яру. Упоряд. В. Бухтій, О. Горшков, О. Кравченко. – Дніпропетровськ : АРТ-ПРЕС, 2006. – 42с.

Про народний музей і визначні місця Холодного Яру. Таємничий і водночас чарівний куточок село Головківка.

2) Головківка – гончарна Мекка Черкащини. Тетяна Федорова. Молодь Черкащини. – 2008. – 19 листоп. (№47). – С.13.

Про Головківку як осередок українського гончарства та Музей історії села.

3) Українська мальована миска. Олена Клименко. Нар. мистец. – 2008. – №3/4. – С.28-32.

4) "Царина краси і героїчної історії". Т. Нераденко, А. Шпаковська. 10 подорожей Черкащиною для учнівської молоді України: збірник туристичних маршрутів / відп. ред. Т. М. Нераденко; Черкаський міський Центр туризму, краєзнавства, екскурсій та спорту учнівської молоді Черкаської міської ради. – Черкаси: ПП Чабаненко Ю. А., 2011. – С.68-86.

Подорож до Холодного Яру.

5) Т. Г. Шевченко в селі Головківка на Чигиринщині (за народними переказами). В. В. Білошапка. Черкащина в контексті історії України: матеріали Четвертої наук.-краєзн. конф. "Черкащина в контексті історії України", присвяч. 195-річчю від дня народж. Т. Г. Шевченка / Черкас. обл. орг. НСК, ЧНУ ім. Б. Хмельницького, ЧДТУ, Черкас. обл. краєзн. музей. – Черкаси: Вертикаль, 2010. – С.185-190.

6) Жива сила Холодного Яру: [історія та легенди Холодного Яру] / В. Кирей // Уряд. кур'єр. – 2013. – 5 лип. – С.11.

7) Побачити село по-новому. Нова Доба. – 2015. – 30 лип. – С.6.

Другий рік поспіль діє україно-польський проект "Сприяння розвитку сільського мікропідприємництва".

Головківка у ЗМІ

Село на Черкащині: жити чи вмирати?

Святе цілюще джерело «Живун»

Головковка. Крестины.


Міжнародний проект "Image Mapping", 2016 рік.
- Відео: "Краєзнавчий музей в Головківці".
- Про Головківку на сторінках "Image Mapping".


...

шукаємо та збираємо ще :)



-----

Темою об'єднання громад зараз нікого не здивуєш. Всюди в пресі і по телебаченню говорять про створення об'єднаних територіальних громад, про успіхи або труднощі, які виникають в процесі становлення. Але, мабуть, мало хто знає, що спробувати “пожити” об'єднаною громадою можна завдяки грі “Світ громад”.


Про цю гру я дізналася, коли була на журналістському форумі в Києві. Нам її презентував Тарас Тимчук, один з розробників цієї гри. А потім ми, журналісти поділилися на п'ять команд і грали в цю гру. І вона мені так сподобалася, що я вирішила привезти її для учасників ініціативних груп, які вирішили створити ОТГ в Чигиринському районі.

Пізніше я дізналася, що саме для майбутніх ОТГ ця гра і створювалася.
В цю гру можуть грати як дорослі, так і діти, віком від 14 років. На початку ігри роздаються карточки, на яких написані ролі учасників. Це можуть бути підприємець, вчитель, священик. Є роль безробітного і навіть переселенця.

Потім вся команда як і у реальному житті вибирають голову (мера). Він має додаткові карточки, по яких може орієнтуватися, як йому діяти.

Кожен учасник ігри на карточці, яка йому дісталася з визначеною роллю знає, яку суму від держави він отримує в якості зарплати або державної допомоги, скільки у вигляді податків, відрахувань повинен відправити на користь держави, або громади. Все як в реальному житті.

Але саме головне, що всіх гравців об'єднує одна спільна мета — це та ціль ігри, до якої вони разом повинні дійти за 2-3 години ігри. Наприклад, в нашому випадку ціллю було стати здоровою та щасливою громадою.

А також, ми повинні були всі разом збудувати музичну школу.

Але були ще і проміжні цілі та були картки з “викликами долі”. Це і перевірка податкової і народження дитини і кожен з цих викликів до чогось призводив — і до підвищення своєї компетенції в питаннях податкового законодавства, і до усвідомлення того, що дитина це і радість і велика відповідальність у вигляді коштів, які несе бюджет родини.

І ще багато-багато різних цікавих моментів. До речі в цій грі багато сценаріїв, і той, який випав нашій команд — стати щасливою та здоровою громадою — це тільки один з них. Взагалі таких сценаріїв може бути більше 100!

До речі, наша команда досягла мети і побудувала музичну школу, ставши найщасливішими та здоровішими громадянами. Але не всім командам пощастило так як нам. Пізніше, спілкуючись з учасниками команд, спитавши яка причина, що вони не досягли поставленої мети, вони зізнавалися, що ставили особисте вище громади, що ще споживацька психологія очікування, що хтось має “прийти і дати” на жаль залишилася в нашому світогляді.

Тож, дізнавшись, що цю гру можна позичати та брати в оренду у громадських організацій, я вирішила неодмінно її дістати і привезти в Чигиринській район. Мені повезло з першого разу і керівниця громадської організації “Майбутнє без меж” Анна Русавська, на моє прохання прислала цю гру в Чигирин.


Першу гру проводили проводили біля села Боровиця з представниками громади села Головківка. Родини разом з дітьми виїхали, щоб поспілкуватися на природі, покупатися і звичайно, пограти в гру, про яку я розказувала з таким захопленням, що було багато бажаючих в неї грати.

Спочатку сіли грати дорослі. Довго обговорювали правила гри, роздивлялися картки з ролями, входили в ролі :). Ще довше йшла дискусія кого обрати головою громади. За цим спостерігали діти і невдовзі вже почали підказувати батькам, де треба платити і скільки податків, який об'єкт нерухомості краще придбати і як наприкінці кожного раунду розподілити прибуток громади.


Так, незабаром , за ігровим столом залишилися тільки діти. Говорячи про дітей, маю на увазі випускників одинадцятого класу, дев'тикласників та випускників попереднього року.


Після того, як в гру долучилися молодь все пішло в конструктивному руслі. По-перше, вони відразу дали зрозуміти голові громади, що діяти в інтересах громади правильніше, ніж навпаки, по-друге, вибрали людину, яка б слідкувала за всіма грошима, які йдуть до бюджету громади і гра пішла. Бюджет громади став поповнюватися. І вже гравці так увійшли до смаку гри, що дорослим пограти вже не вдалося.

Голова громади так увійшов “в роль” голови громади, якій піклується інтересами села, що на свої “власні кошти” побудував нову школу, а вся молода команда дійшла поставленої мети.


Грали майже всю ніч, так що послухати їх враження можна було тільки на наступний день. Враженнями ділилися всі одночасно, так що важко було вирізнити хто конкретно говорить. Гравці погодилися, що на початку було трохи важко, бо правил багато і треба було запам'ятовувати. Потім ще мусили зрозуміти, скільки і як платити податків. Але вже на третьому раунді гри все пішло як по маслу.

Анна Шевченко, випускниця 11 класну НВК с. Головківка говорить, що сама гра дуже здивувала тим, що вона незвичайна і головніше в цій грі всім гравцям бути просто однією командою. Бо кінцевий результат залежить чи будуть вони один за одного чи по одинці. Гра з'єднує людей. Дуже цікаво бути мером. Дуже сподобалося витягувати життєві обставини, ті що випали на долю і це було найцікавішим. Потім цікаво, коли тобі гроші з банку видають. А найцікавішим є те, що ти можеш бути навіть безробітнім, але потім в кінці гри ти виявишся найбагатшою людиною і з перукарнею, і з будинком і все завдяки друзям, які з тобою грають в цю гру. В цій грі, напевно, найголовніше бути командою однодумців, допомагати один одному. І від цього залежить успіх будь-яких громад, незважаючи місто це чи село.
Всі учасники зійшлися на тому, що допомагати громаді, вкладати туди свої гроші і розширювати інфраструктуру — це дійсно приємно і дуже круто!

Через те, що час оренди ігри був обмежений, бо багато громад в містах, селах хочуть познайомитися та пограти в неї, мусили гру повернути “додому” в Світловодськ і шукати іншу організацію, яка нам позичить її. Другий раз ми отримали гру з Києва від громадської організації “Міцна громада”. В цей раз ті, хто не встиг пограти з “дорослої” команди прийшов дізнатися, як можна стати міцною, щасливою, багатою громадою, хай, навіть поки не по-справжньому.


Серед учасників були члени ініціативної групи, які після обрання на сходці села, час від часу збираються, щоб прорахувати всі “за” і “проти” об'єднання для села Головківка. Тож гра, як раз була таким тренажером для сприйняття себе вже в ролі об'єднаної громади. Враження після ігри були різними. Один з її учасників сказав, що на його думку, гра все ж таки розрахована більше на дітей, ніж на дорослих. Вона дозволяє дітям вчитися спілкуватися, домовлятися між собою, виробляти спільну стратегію бачення майбутнього. І як раз більше всього сподобалося, бо це по-перше готовить дітей до реального життя, і витягуючи картку з життєвими обставинами вони стикаються з обставинами, які від них не залежать. Бо так в житті і буває, що ми не можемо порахувати наперед. По-друге, відкриває в дітях їх здібності, до чого вони більш схильні. Наприклад, вміння рахувати, розбиратися у податкових відрахуваннях, керувати грошовими потоками. По-третє, багато спілкуючись з дітьми, помічаєш, що більшість з них поки не бачить себе в житті , свого майбутнього. А гра дає готові моделі людей, але дозволяє гравцю приміряючи роль під себе модифікувати її і ставати або фермером сучасним або консервативним, безробітним, бідним або підприємливим.

- Хотілось би мати можливість моделювати власний сценарій з урахуванням даних конкретного села чи містечка, говорить Євген Широков. Наприклад, мати картки з можливістю дописувати вартість тих об'єктів, які вже є в громаді, враховувати власні особливості та можливості. А потім поставити мету, яку б конкретна громада хотіла б досягти і спробувати її досягти.

В кінці гри, аналізуючи досягнення та моменти, що не змогли реалізувати, члени команди одноголосно прийшли до висновку, що гра заставляє працювати над спільною справою. Усвідомили, що саме створення малого бізнесу, власної справа там, де живеш, дає можливість залишати податки тут у себе, в громаді, дякуючи чому розвивати її.

Ще раз хочу подякувати керівнику двом чарівним Аннам - керівницям громадських організацій ГО “Міцна громада” та ГО “Майбутнє без меж” - Анне Гладкой та Анне Русавській за можливість потренувати молоду команду майбутніх агентів змін Головківщини!

Програма заходів до Дня села Головківка

Програма розпочнеться з проведення матчів з міні-футболу. Вперше в цьому році будуть проводитися змагання з міні-футболу між командами села Головківка та командами з інших сіл. Заявки подали команди Суботова та Мельників.

Вже традиційно у День села в Головківці проводиться виставка декоративно ужиткового мистецтва. Майданчик, де майстри представлять свої вироби буде розташована перед входом до Будинку культури.

Також в цьому році буде проводитися ярмарок продуктів харчування, вироблених місцевими жителями. Що саме буде представлено? Про це ми дізнаємося під час свята, бо такий захід організатори проводять вперше.

Директорка Будинку культури Ольга Заєць

Неодмінно, організатори святкування запрошують всіх мешканців та гостей відвідати Будинок культури, де буде проводитися урочисті заходи, привітання та концерт.

Артисти залишили

А після цього все тільки буде розгортатися, бо на всіх чекає дискотека, танці та безліч конкурсів, розваг та приємних несподіванок.

Підглянули в сценарій майбутньої урочистості

Ну і на останок, коли вже всі втомляться від танців, стрибків, розваг та футболу, всіх пригостять справжньою козацькою кашею! Смачною та ситною!

Організатори сподіваються, що на свято завітають всі мешканці села, і ті які зараз живуть тут, і ті, які проживають десь далеко.

Художній керівник Будинку культури Надія Павленко

Це приємна нагода зустрітися, поспілкуватися, пообійматися, порадіти разом тому, в якій гарній, мальовничій та щасливій країні ми живемо!

Слава Україні! :)

На фото результат від однієї з практичних вправ тренингу. Крупним планом Геннадій Андрійович (Мокрокалигірська ОТГ) у захваті ))

Я була під враженням від розповідей голів та співробітників вже створених об'єднаних громад. Вразило те, що при постановці одного з практичних завдань, перелічити проблеми, які є у громади, більшість присутніх відповіли, що давно навчилися це розглядати як складні питання, а не проблеми.  І тому складні питання, будь-якої складності,  можна вирішити.

Все ж таки зійшлися на тому, що одна проблема є у всіх. І це не гроші, як не дивно, а відсутність кваліфікованих кадрів!

Успіхів вже багато. Та багато чому ще треба навчитися.
Дуже дякую Любі Ропало за те, що таку складну тему вона так послідовно доступно, майже граючи, розповіла.


---------



Анотація цього відео:

Цікавий тренінг у Черкасах, який організував Прес-клуб реформ (м. Кропивницький) за підтримки «Фонду розвитку ЗМІ» Посольства США в Україні, за участі партнерів ГО «Академія стратегічних досліджень» (Черкаси) та Черкаської агенції регіонального розвитку зібрав представників місцевого самоврядування, журналістів та представники громадських організацій.

Загалом на зібранні були присутні представники семи об'єднаних територіальних громад Черкаської області: Селищенської, Білозірської, Набутівської, Тальнівської, Єрківської, Стеблівської та Мокрокалигірської ОТГ.

На цій зустрічі учасники змогли познайомитися, обмінятися контактами, а також обговорити сумісні труднощі. Цікаво було всім. І представникам від ОТГ, які створилися два роки тому, або минулоріч, і тим, хто тільки “народився”. Наприклад, в Селищенській та Шполянській ОТГ вибори відбулися 30 квітня 2017 року.

Тема тренінгу — стратегічне планування викликає чималий інтерес у керівників та працівників ОТГ. За словами менеджера зі стратегічного планування Асоціації регіонального розвитку Черкаської області Любові Ропало, яка виступила тренером, стратегічне планування є не тільки потужним інструментом розвитку громади, а й служить передумовою отримання технічної допомоги від держави і міжнародних донорів. І тому, всі учасники жваво приймали участь в усіх практичних аспектах тренінгу, а по завершені нагадали організаторам, що обов'язково зацікавлені в отриманні презентації, яку щойно прослухали.


 😊

Щоб подивитися на власні очі як живе сільська школа, я відправилася в село Головківка Чигиринського району. З директоркою цієї школи Канюкою Наталією Володимирівною ми зустрілися та познайомилися на зібранні мешканців села, де саме обговорювалося питання об'єднання. Спостерігаючи за виступом, я побачила, що вона має авторитет і люди до неї прислухаються. Тому моя зацікавленість в тому, щоб побачити як ця людина спілкується з дітьми, керує немалим колективом вчителів та утримує все шкільне господарство була великою.


Для того, щоб краще відчути настрій цієї школи, моя захоплююча експедиція в чудову школу яскраво оформлена з великими фотографіями та розміщена як «он-лайн публікація» на shorthand.com

Фото з події в Чигирині яка викликала жваву переписку на фейсбуці

Після розміщення інформації в Fasebook про проведенний круглий стіл,  в стрічці стали писати що це планування не потрібно, що це просто розмови які ні до чого не призводять. Цей пост було прокоментовано 47 разів.

Стратегічне планування дуже важливе. Особливо в новій справі (в реформах), де без ретельного планування кроків неможливо досягнути мети.

Я подумала, що буде цікаво зберегти це спілкування, тому що відгукнулись небайдужі. Тим більше, що коли минає більше тижня, дуже важко в стрічці Facebook знайти те чи інше повідомлення.

Будь-ласка ))

Ася Счастливцева та Любов Ропало перед початком заходу. Трішечкі хвилюємось ))

16 травня в Чигирині відбувся круглий стіл з теми «Посилення інституційної спроможності місцевих громад через стратегічне планування їх розвитку».
Не дивлячись на велику кількість складних слів в назві, захід був цікавим і корисним. Сподіваємося, що таких заходів в нашому районі стане все більше і активні громадяни зможуть себе проявити.

Розмовляємо та вчимося спілкуватися. Ось потроху знаходимо цікавих людей! )

Моє життя в селі різноманітне: це і дослідження історії села та місцевих жителів, і навчання користуватися технічними засобами як, наприклад, пила та сокира, і вивчення корисних властивостей рослин.

Не оминула я і невід'ємну частину свого двора — город. Перший раз в житті посадила різні рослинки для салатів та зелених коктейлів. Але зовсім не врахувала, що в травні можуть бути морози. І ось, перша невдача.

Ще вчора маленькі зелені паростки дивились на мене і посміхались промінчикам сонця, а сьогодні лежать непритомні і замерзлі. Огірки, біднесенькі огірки. Їм досталося більше всіх.

Біднесенькі огірочки після морозу

Не пожалів мороз і маленьку квіточку — маргаритку, почорніла зверху.

Квіточки маргарітки майже усі збереглися

Дуже я засумувала дивлячись на все це. А мій сусід Толя почав мене заспокоювати, що огірки можна встигнути знову посіяти.

Озирнулася я навколо і бачу, що стоїть кропива зелена-зеленюсенька, і нічого ж її не бере ні мороз, ні шкідливі комахи.

І згадала, що зовсім недавно записувала рецепт бабусі Галі, як готувати котлетки з кропиви. Щоб хоч трошки переключитися зі своєї сумної події та зайнятися творчим процесом - вирішила їх приготувати. І ось рецепт з моїми фотографіями:

Котлетки з кропиви
Інгрідієнти:
Пучок кропиви
2 великих цибулі
2 курячих яйця сирих
0,5 склянки пшона
1,5 склянки води
сіль
перец
борошно
часник, приправа «прованські трави»

Жалюча крапива яку ми будемо їсти, аж за вухами смачно потріскуватимє )

Спосіб приготування:

Спочатку потрібно добре вимити кропиву та цибулю. Овочі почистити.

Цибулю разом з кропивою подрібнили в блендері.

За бажанням цибулю попредньо можна підсмажити. Відварити пшоно в 1,5 склянках води, як зазвичай варити кашу.

Цибулю, кропиву, пшону кашу змішати в місці та додати сирі яйця. Посолити, поперчити. За бажанням можна додати часник та приправи.

Сформувати котлети такої форми як ви любите — великі чи маленьки. Обкачати їх в борошні чи в панірувальних сухарях. Далі обсмажити котлети на помірному нагріванні з обох боків до утворення засмаженою скоринки.

Через те, що на вулиці стало дуже холодно змушена була затопити піч вдома та готувати котлетки на ній.

Ось що в мене вийшло. ))

Коханий їв-їв та нахвалював! Да так, що його потягнуло на любовну лірику:

Поринути в твоє тепло і світло,
Не бачити ні вітру ні дощу.
Краплинки меду з рідних уст знімати
І росами вмиватись у гаю.
Не відпущу , не зникну , не зітлію
Заберу душу , очі заберу.
Віддам все світло , ніжність і безмежність
Все лиш за те, що я тебе Люблю!

Кохаемося, бо ми того варті! 💋
Смачного!